Юні туристи Миргородської районної станції туристів вирушили в подорож на захід нашої країни. І першим нас зустріло місто Лева. Львів… Чудове, неперевершене місто. Вабить до себе запахом кави, смаком шоколаду, привітністю людей. Учні та їхні батьки з цікавістю слухали екскурсовода пана Павла про заснування міста, походження його назви, славне минуле та багате сьогодення цього поселення. Ми пройшлися бруківкою площі Ринок, почули історії, які трапилися багато століть на цьому місці, полюбувалися Ратушею, почули бій годинника на ній, який сповіщав, що ми прожили ще одну годину в цьому світі. Потерли носа (а він уже давно блищить) винахіднику гасової лампи, загадали бажання та вкинули у шухлядку стола плату за це. Спустилися в копальню кави, просякли запахом кавових зернят, відчули себе справжніми шахтарями у важезних касках. Не знаю як у кого, але мені було важко носити її на голові. А львівська майстерня шоколаду! Заходиш в крамницю і очі розбігаються від побаченого! Той самий дитячий іграшковий відділ, але із запахом шоколаду, а іграшки можна ще і їсти!!!

   Але, як говорять, не хлібом єдиним... Придбавши подарунки, солодощі та сувеніри у Львові, ми рушили підкорювати Карпати. І першим нас зустріло село Славське зі своїм знаменитим підйомником «Захар Беркут». Якщо є на землі рай, то це місце знаходиться тут! 40 хвилин підйомник везе тебе на полонину, а ти милуєшся навколишніми красотами! За цей час встигаєш побачити і почути безліч всякої всячини: ось в гущавині трав шумить потічок, його не видно, але музику води чути далеко. А ось лісова брехуха скрекоче, знову якусь плітку понесла по лісу. Зозуля відраховує роки, напевно, комусь на замовлення. А ось внизу біла галявинка. Якось дивно, все навкруги зелене, а тут, напевне, сніжок затримався… Раптом налетів розбишака-вітер і за мить від білої галявинки не залишилося і сліду. Білі голівки кульбабок, а це були кульбабки, перетворилися на хмаринку білих парашутиків і полетіли у світи шукати своє місце під сонцем. Стоять величаві смереки…. У них своє особливе життя. Стоять стрункі, горді, неприступні, націливши свої вершини до неба. Тільки дощу та вітру дозволяють себе пестити.

   Ось уже фініш… Ми на полонині! Чудовий край! Повітря чисте та прозоре. Оглядаєшся навколо. Життя вирує. По одну і другу сторону гори знаходяться села; на полонинах пасуться отари домашніх тварин, все навколо зеленіє. А привітні люди Прикарпаття запрошують скуштувати їхніх страв. У Славському хороший базарчик, недорогий і різноманітний крам, тому кожен придбав і собі, і родичам гостинці та сувеніри.

   Можна було б і далі милуватися витворами рук людських, але нас кликала дорога на Закарпаття.

Весело біжить наш автобус, долаючи кілометр за кілометром, беручи один перевал за іншим. Нарешті Берегсас, як його називають місцеві жителі, або Берегово, що більш звикле для нас. Вечеряємо і лягаємо спати, бо завтра буде день насичений подіями та новими зустрічами.

   Новий день зустрів нас щедрим сонячним промінням, щебетанням пташок та смачним ароматом страв. Поснідавши з апетитом, ми вирушили до термальних джерел комплексу «Жайворонок». Ось де роздолля не тільки дітям, але і дорослим. Дві години ми приймали водні процедури! Сказати, що це було казково та неповторно, значить, не сказати нічого! Це потрібно бачити і відчувати! Не встигли вийти з басейнів, а нас чекає нова зустріч. Файна господиня пані Тетяна, запросила нас в дегустаційну залу, щоб ми спробували: діти– виноградний сік, а дорослі – вино. Пригощала також сиром, яблуками та домашнім печивом. Пані Тетяна розповіла багато цікавого про приготування різних вин, їх спосіб зберігання, навчила, як правильно дегустувати цей напій, показала свій винний погріб, де лежали величезні бочки і температура в погребі завжди плюс шість градусів, незалежно від пори року.

   Подякувавши пані Тетяні за гостину, наш автобус вирушив до міста Ужгород. Як сказав наш екскурсовод по Закарпаттю Віктор, їдемо брати штурмом місто Ужгород. Дорогою Віктор розповідав про славне минуле міста, його населення, традиції, побут, духовне життя міста, фортеці, замки.

   По приїзду до міста ми відвідали Ужгородський замок, почули історії цього місця, про захисників замка, сміливих і відданих своїй справі, про справжнє кохання, що долає всі перешкоди, про справжніх легінів і прекрасних принцес. Помилувалися архітектурою фортеці та тодішніми майстрами. Як будували, то на віки!

   Ужгород запам’ятався розмаїттям троянд, неповторною архітектурою і духмяним запахом квітучих лип, так як в цьому місті знаходиться найдовша липова алея в Європі, її довжина становить 1200 метрів і розкинулася вона на одному з берегів річки Уж. Тут же на набережній росте ясен, якому 500 років.

   Європейське місто Ужгород живе своїм життям, можливо бурхливим і суперактивним, як і сучасний світ, а річка Уж, звиваючись між своїх берегів, неспішно несе свої води ось уже кілька століть! Дивлячись в місті на річку не можна сказати, що вона гірська, немає в ній тієї бурхливості і стрімкості, що притаманні гірській місцевості. І все таки один фактор вказує на те, що гори це колиска річки – камінці на дні та по берегах.

   А ми повертаємося назад, бо як говорить народна мудрість: « В гостях добре, а дома найкраще». За вікном пропливають пейзажі, спочатку рівнини, потім гори, перевали, буки, смереки. Дорога, як сіра гадюка, звивається і водночас зваблює. Зелені шати Карпат підступають аж до шляху, а попереду піднімається туман, то «димлять гори». А ще світлі гірські прозорі ріки перетворилися на неприглядні каламутні потоки. Що за диво! А дива немає ніякого! В горах пройшов дощ і вода, збігаючи з гір, несе з собою грунт і мимоволі перефарбовує річки в коричневий колір.

   Завершилася наша подорож водоспадом «Кам’янка». Вода чиста, прозора, смачнюща! Мелодія води чарує, а сам водоспад викликає почуття захоплення!

   У нас попереду дорога додому. За вікном пропливають казкові пейзажі. В автобусі тиша. Заморилися! І тільки автобус, наш вірний кінь, шурхотить своїми шинами, везучи нас на Полтавщину. До нових зустрічей Закарпатський краю!!!

Керівник гуртка райСЮТур Зінченко В.М.